|
|
Поради психолога
Рекомендації батькам з підготовки дітей до дитячого садка
Прийоми, що полегшують дитині ранкові прощання
ДИТЯЧА ІСТЕРИКА? ПОТРІБНИЙ ТАЙМ-АУТ!
Коли дитина падає на землю, починає тупати ногами, кричати, плакати і вимагати свого, батькам непереливки. Мало того, що сорому на півміста, то ще й годі її втихомирити... Бува, що і лупня привселюдно дають. А малеча ще більше кричить, привертаючи до себе увагу. Як залагоджувати такі складні ситуації.
– Уже в три роки, коли діти проходять так звану кризу ідентичності, у них формується поняття «я сам (сама)», – пояснює пані Неоніла. – Вони усвідомлюють, що є самостійною особистістю, і починають конфліктувати. Батькам варто знати, що коли їхньому малюкові два з половиною роки й він уже опирається, нав′язує комусь власні бажання, то це нормально. Але коли зловживає цим і мама з татом не годні дати ради – є ґандж у вихованні.
Чому діти плачуть? Нещодавно в черговий раз спостерігала не дуже приємну картину на вулиці: істерично плаче дитина років 4 і так само істерично репетує на неї мамаша років 20. Не знаю чому так розлютило її власне дитя, але вона дико орала на нього типу: «Якщо зараз не замовкнеш, я віддам тебе бомжам, будеш жити на вулиці!». Невже після таких слів дитина повинна тут же заспокоїтися і радіти життю???
Купи! А то зараз як заплачу!!! «Хочу це!» «Ні, оце.» «Ні, вже не хочу.» «Спати не буду!» «Я це не їстиму!» - Такі фрази відомі до болю всім батькам. У певному віці малюки їх повторюють з ранку до ночі, чим доводять своїх мам і татусів мало не до сказу. Батьки, зазвичай, це списують на вік дитини і характер. Однак психологи вважають, що можуть бути і інші причини. По-перше, малюк може вередувати, коли в нього щось болить, але він не може пояснити що саме. По-друге, дитина може хотіти привернути вашу увагу. По-третє, вона вже може розуміти, що за допомогою вередування можна домогтися того, чого просто так не дадуть. І по-четверте, малюк може висловлювати так свій протест як проти рідні, так і проти всього світу. Отже, каприз - це своєрідна форма виявлення малюком свого бажання. Таким чином він повідомляє дорослим, що йому чогось не вистачає, він щось хоче. В тому випадку, коли бажання дитини не задовольняються, то дискомфорт, напруга, що залишається, вибухають у вигляді сліз, криків, образ та іншими способами. Крім того, дитячі капризи це достатньо ефективний спосіб маніпуляції батьками, прояв так званої диктатури слабшого. Щоб зрозуміти власне чадо за ним потрібно спостерігати і реагувати на примхи, залежно від ситуації. Однак у будь-якому випадку на нього не потрібно кричати чи, не дай Боже, бити. Отже, найпоширеніші дитячі примхи і що з ними робити. - Якщо дитина вимагає чогось їй купити, при цьому плаче і тупоче ногами, то найкраще, що ви можете зробити - просто не зважати на неї. Такі істерики в громадських місцях нерідко розраховані не стільки на маму (тата, бабусю, дідуся), скільки на сторонніх. Звісно, в кожному конкретному випадку доводиться чинити по-різному, однак не дослухайтеся до порад перехожих. Зробіть вигляд, що це вам не заважає і стійте доки дитина не заспокоїться. Адже якщо ви покажете, що таким способом можна чогось домогтися - істерики стануть буденністю. А через деякий час поясніть дитині як потрібно було просити і що такими вчинками вона нічого не доможеться. - Хочу то, не знаю що! У такому випадку намагайтеся поговорити з дитиною, з'ясувати, що її турбує. Можливо, вона чимось засмучена чи на щось ображена, але не знає як це висловити і тому вдається до відомо їй способу. Навчайте її висловлювати емоції. Звісно, істерика може бути і безпричинною. Тоді просто використайте найгуманніший спосіб - відволічіть увагу малюка. Щойно розпочалася істерика, одразу переключіть його увагу на щось загадкове. - Багатьом батькам знайома ситуація коли дитина забирає у іншої іграшку і не хоче віддавати. У такому випадку батьки мають пояснити малюкові, що так робити не можна, голос має бути твердим, без жодних сумнівів. Якщо дитина починає плакати, сподіваючись, що іграшку залишать їй, треба одразу сказати, що вона нічого не доб'ється такою поведінкою. А завдяки інтонації голосу малеча має зрозуміти, що її спроби марні. - Дуже часто малюки відмовляються мити руки перед вживанням їжі. Якщо батьки їх змушують, то малеча на знак протесту влаштовує істерики. Щоб цьому запобігти, фахівці радять в грайливій формі пояснити дітям, чому потрібно мити руки - розповісти про мікроби у формі казки чи улюбленої гри малого. - Також діти можуть влаштовувати істерики, знаючи про різні погляди батьків на їхнє виховання. Адже у сім'ї хтось завжди ставиться лояльніше до малюка і пробачає йому все. Діти спостережливіші, ніж ми гадаємо. І чудово розуміють, що за шоколадкою, яку не дає мама, потрібно йти до бабусі, а гуляти потрібно з татом, бо він дозволяє пити «кока-колу». Намагайтеся, щоб жоден із сім'ї не затуляв авторитет іншого. Якщо мама заборонила, значить не можна. У жодному випадку батько не повинен дозволяти те, що заборонила мама. Водночас, звісно, потрібно бути терплячим і знаходити компроміси. - Якщо ви щось забороняєте дитині і на цьому фоні вона влаштовує істерики, то ще раз поясніть чому не можна так робити. Вона обов'язково має знати причину цієї заборони. Пояснюйте малюкові у доступній формі залежно від віку, чому не можна чинити так і так. Бо в нього може виникнути бажання самому перевірити, що буде якщо порушити заборону. - Дитячі істерики та капризи майже завжди наслідок неправильної поведінки батьків. Якщо дитині дозволяють усе, виконують всі її вимоги, «лише не засмутити», то наслідок такого виховання - звичайна капризність, пустунство і «мені можна все». Також капризність може спричиняти і відсутність необхідної уваги та байдуже ставлення до малюка. - Відрізнити справжню потребу від капризу можна загалом так: якщо дитина може сказати своє прохання без крику і пояснити, навіщо йому щось потрібно чи чому він не хоче цього робити - це не каприз. І в цьому випадку обов'язково потрібно шукати вихід із ситуації.
Як виховати маленького читача
Здоровий сон малюка Дитячий сон – це важлива річ як для дитини, так і для батьків. Під час сну дитина не лише набирається сил, а й розвивається. Крім того, поки дитина спить міцним сном, у батьків з’являється трошки часу на себе та свої клопоти. 1. Сім'я повноцінна, щаслива і працездатна тоді, коли батьки мають можливість спати 8 годин на добу. Дитині потрібні здорові, відпочилі і люблячі один одного мама і тато. Тому старайтесь виробити такий режим сну вашого малюка, щоб і ви мали змогу спати по вісім годин на добу. Не обов’язково за один сон – лягайте спати чи перепочити кожного разу як засинає ваше маля. 2. З моменту народження режим дитини повинен бути підпорядкований режиму родини. 3. Можливі три варіанти: · дитяче ліжечко в спальні батьків - оптимально для дітей першого року життя і прийнятно років до трьох; · дитяче ліжечко в дитячій спальні - ідеально для дітей старше року; · сон в одному ліжку з батьками - модне захоплення, більшістю педіатри не заохочується і до здорового дитячого сну не має відношення. 4. Якщо ви хочете, щоб дитина добре спала вночі, не допускайте зайвих годин сну вдень. до 3-х місяців - 16-20 годин; 6 місяців - 14,5 годин; 12 місяців - 13,5 годин; 2 роки - 13 годин; 4 роки - 11,5 годин; 6 років - 9,5 годин; 12 років - 8,5 годин. Наприклад, вашій дитині 6 місяців і вона має спати орієнтовно 14,5 годин на добу. Якщо ми хочемо мирно проспати 8 нічних годин, то на денний сон залишається не більше 6,5 годин. І якщо ви вдень проспите 9, то 8 годин сну вночі малоймовірні. 5. У перші три місяці життя дитина протягом ночі може їсти 1-2 рази. У віці 3-6 місяців одноразове нічне годування цілком можливе. Після 6 місяців дитина вже не потребує нічного годування. 6. Живіть активно - гуляйте, спіть вдень на свіжому повітрі, заохочуйте пізнання світу і рухливі ігри. Фізичні навантаження однозначно сприяють здоровому дитячому сну. 7. Чисте прохолодне вологе повітря в спальні - непорушне правило. 8.Вечірнє купання - у великій ванні, у прохолодній воді - прекрасний спосіб фізично втомитися, неабияк зголодніти, після чого з апетитом поїсти і заснути до ранку.
Чого бояться наші діти? Як зароджується почуття страху? В найзагальнішому вигляді страх виникає у відповідь на щось таке, що дійсно загрожує. Однак значно більше поширені так звані наявні дитячі страхи. Їх джерело – дорослі, котрі оточують дитину і які з надмірною наполегливістю а емоційністю вказують на небезпеку. Психологи виділяють декілька передумов для можливого розвитку страхів у дітей. Перша з них – урбанізація, тобто розростання та розвиток міст. Яким би далеким це не здавалось від страхів, та зв’язок є, і він дуже тісний. В умовах великого міста багато хто з дітей почувається самотнім, їм важко знаходити постійних друзів, складно самостійно організовувати своє дозвілля. До того ж, вони часто потерпають від надмірної опіки дорослих. Друга. Можливо, це здається дивним, але розвиткові страху сприяє наявність окремих упорядкованих квартир. Встановлено, що у дітей, які мешкають у таких квартирах, страхи спостерігаються значно частіше, ніж у їхніх однолітків з комуналок. Особливо це стосується дівчаток. У комунальній квартирі у дитини виникає більше можливостей спілкуватись з дорослими із однолітками. Ясна річ, цей висновок не закликає до того. щоб усіх повернути до комунальних квартир. Просто необхідно створити дитині умови для достатнього спілкування з оточуючими. Третя. Неспокій також розвивається у дітей, котрі недостатньо рухаються, не беруть участі в колективних іграх. Четверта. Причина багатьох дитячих страхів – у матері, вірніше, в її неправильній поведінці в сім’ї. Так, діти більше потерпають від різних страхів, якщо головною в сім’ї вважають матір, а не батька. Нервово-психологічні перевантаження працюючої і домінуючої в сім’ї матері викликають у дітей реакції неспокою. Не дуже добре відбивається на емоційному стані дитини і прагнення матері якомога скоріше вийти на роботу, де зосередженні її основні життєві інтереси. При цьому вона не завжди враховує запити дитини та її потребу в більш тісному контакті з нею. П’ята. Аби дитина почала чогось боятись, батька достатньо почати сваритись. Діти-дошкільнята з неблагополучних сімей частіше, ніж їхні однолітки бояться тварин, стихій, захворювань, смерті, їм частіше сніться кошмари. Шоста. Найбільш підвладні страхам «єдині» діти, котрі стають у сім’ї епіцентром батьківських турбот і тривог. У той самий час, чим більше в сім’ї дітей, тим менше у них страхів. У молодих, емоційно безпосередніх і життєрадісних батьків діти менш схильні до проявів неспокою і тривоги, а в «статечних» батьків (особливо після 35 років) діти більш неспокійні і тривожні. Сьома. Причиною виникнення страхів у дитини може бути емоційний стрес, пережитий мамою ще під час вагітності, конфліктна обстановка в сім’ї у цей період її життя. ОТЖЕ, ЧОГО Ж МОЖУТЬ БОЯТИСЬ НАШІ ДІТИ? Це залежить від віку. До 7 років у дітей переважають так звані природні страхи, засновані на інстинкті самозбереження. У 7-10 років наступає ніби рівновага між природними та соціальними страхами (самотності, покарання, запізнення). У рік діти бояться нового оточуючого середовища, сторонніх людей, віддалення від матері. Від 1 до 3 років – темряви (основний страх при цьому віці), дитині страшно залишатися одній, бувають також нічні страхи. Від 3 до 5 років у дітей зустрічається страх самотності, темряви, замкненого простору, казкових персонажів (як правило, в цьому віці вони асоціюються з реальними людьми). Від 5 до 7 років переважають страхи, пов’язані зі стихіями: пожежею, глибиною і т. п., боязнь батьківського покарання, тварин, боязнь страшних снів, втрати батьків, страх смерті, запізнення, боязнь заразитись якоюсь хворобою. Від 7 від 11 років – боязнь школи («шкільна фобія»), страх «бути не тим», боязнь зробити помилку, боязнь поганої оцінки. Від 10 від 16 років – страх перед зміною своєї зовнішності, страх «бути не собою», невідчепні страхи, побоювання, сумніви міжособистісного походження. |
Треба запам’ятати, що середня добова потреба у сні у дітей така:
